Я сьогодні вирвалася з полону ...
Свого дикого неприборканого кохання ...
Воно вже викликає в мене втому ...
І сказала я - іди, непотрібні всі ці страждання…
Вигнала його серед ночі і помахала рукою ...
Як не дивно, відразу знайшла щастя і спокій ...
Зрозуміла що потрібно жити власною головою ...
А не існувати в примарному світі утопій ...
Зрозуміла що я дуже наївною була
І його навіщось від чужих берегла ...
Повною дурепою взагалом себе я чула…
Хоч давно про все забути могла…
А воно мене змушувало повзати на колінах ...
З середини запплутувало труїло та топило ...
Кожен раз я чолом билася по стінах ...
Хоч воно мені віру в життя відновило..
І жила я як поранена птаха у клітці ...
Вірила, що незабаром настануть зміни ...
Так зараз смішно,адже в моєму віці
Треба сприймати спокійно новини…
Всілякими казками себе я втішала ...
І чекала, що бажання раптом здійсниться ...
Безслівну любов свою сліпо прощала ...
Але ... прийшла вже й пора ... зупиниться ...
Усвідомила я, що не треба чогось чекати ...
Потрібно просто насолоджуватися життям,
І саму себе необхідно любити і поважати!
Все те кохання стало для мене просто сміттям…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423033
Рубрика: Присвячення
дата надходження 06.05.2013
автор: Renka