[b]Нам так бракує літеплих дощів,
М’якого шуму крапель ностальгії.
Без них душа і в’яне , і старіє, -
Сумна удень, бентежна уночі.
Вітри прощань висушують надії,
Наказуючи серцю: помовчи
Під миготливе полум’я свічі,
А я тобі ще сумнівів навію!
У землю теплу падає зерно.
Йому померти долею дано.
Але , як води неба не спадуть,
Воно не стане світу за офіру…
Тому хлющам я безумовно вірю,
У їх пророче – живодайну суть.
03.05.13 [/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422599
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 03.05.2013
автор: Рідний