Пробач мені за те, що я кохаю
Так дивно і приречено... за біль
Що кровоточить запізнілим раєм,
За відчай і в душі кривавий бій,
За цвіт думок, що словом не дозріли,
За перли слів, розсипаних дарма,
І за плоди, у серці переспілі…
Ми їх збирали б, але «нас» - нема…
Пробач мої заплакані світанки,
Недоспані казки, мрійливий сум,
Ревнивий гнів моєї музи-бранки,
Що муками зів’ялила красу…
Моя душа не може відпустити,
Віддати, відректися, відцвісти…
Я каюсь, божевільна і розбита.
Кохання грішне, але ти – святий…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422338
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.05.2013
автор: Лілія Ніколаєнко