Ми змішалися з часом.Лиш сни,
Що про тебе-вночі все приходять.
Ти мене хоч вві сні обійми,
Бо байдужість невпізнанність плодить.
Ми у всесвіті-порох...Та дим
Навіть помах метелика здійме.
Ти для мене був в світі-один...
Найдорожчий,найкращий і рідний.
Я забула лице твоє,стан,
Я забула,як ти цілувався.
Я забула,що серденько вкрав,
Бо мені ти так і не зізнався.
Порцелянові крихти із мрій
Розмішаю і попіл-на вітер.
Я благаю-в душі лиш не стій,
Ти б в краєчку навчився терпіти.
Оцей задній стілець-завжди твій,
Без запрошення можеш сидіти,
На стільці-покривало із мрій,
Поряд-крила-одягнеш?Летіти
На сто прірв,на сто літ,на життя,
Та бодай на хвилиночку.Чуєш?..
До сьогодні ще буду твоя...
Ти зайди в мої сни...Заночуєш...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421924
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 30.04.2013
автор: Відочка Вансель