Завтра знову дощитиме містом, бо хмари низько по ночі пливуть.
Трохи схожі на камуфльованих воїнів.. вони стеляться над самою дорогою, якою я часом ходжу із дому й додому.
Зараз я іншою дорогою, бо є ти. І сирі мої думки так само повзуть,
та лягають необережними записами в щоденник сну..
То є особисті спогади. Яких ніхто і ніколи.
А під ними підпис – кому.
І кожен раз мене гнітить, як прийдешню весну.
Коли здавалося зима відступає, і можна вітати з…
Але за кілька днів, якось ранком ти бачиш за вікном хуртовину.
Що тісто місить містом борошно.
І ти дивуєшся – як же так..?
А згодом починаєш пригадувати. Вістей з вирію ще не було.
За кілька днів — не витримуєш, ну що це таке..
пишеш листа надсилаючи по тексту привітання.
Ти не очікуєш відгуку, тому приймаєшся за свої загальні справи.
Аж поки не повертаєшся до кімнати і бачиш ... прогавлений дзвінок.
Секунда паузи. Приходиш до тями, та не знаєш чи радіти чи сумувати.
Бо ти ж таки був відсутній на момент виклика, точніше не міг його почути.
Та це ти не напишеш у пояснювальній листівці яку знову надсилаєш..
у відповідь — три !!!
.. коментарі відсутні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421588
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.04.2013
автор: Велес Є