Заметіль. Біло-весільна заметіль,
Абрикосових пелюсток, духмяний хміль,
П’янить хіть, роз’їдає душу, мізки...
Тіло бринить, розлітається на друзки.
П’ю мить , насолоджуюсь квітом весни,
О, Боже! Тільки цю казку, ти не спини,
Хай вона побуде ще трохи в мені,
Цей світ, доволі прекрасний і чарівний.
Радію життю, мов дитина, що спить
У пелені матусі... Тільки квіт летить,
Цілуючи теплі долоні земні
З ароматом терпким.Ти вуста розімкни.
Злови цілунок зі своїх сновидінь,
Із незбагненних зимових мрій, із молінь,
Нехай він обпалить, увійде в глибінь,
До серця і до єства твоїх володінь.
Кохаймося, злітаючи до зірок,
Залишаючи заметіль із пелюсток...
*******
Зображення
http://www.stihi.ru/2011/05/16/7777
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421524
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.04.2013
автор: Макієвська Наталія Є.