ве́ртиться люлька в пошморганих пальцях старого.
дотик поверхонь в життя пересвячує щем.
зібгавшись в погибель,
немов від пологів,
і стогне,
каяття запізніле з пошрамленим скрізно лицем.
зіткнувшись на схилах формованих тлінністю зморшок,
чи навіть не тлінністю – драмою сходжених ніг,
скуйовджена юність
зі смертю
збирається в прощу.
з усіх переповнень - пустиня тепер оберіг.
поскрипують дошки і люлька благає спинитись,
надвечір чіткішають обриси тих, що пішли.
згортаються пальці
сплестись
і молитись, молитись.
похоронки між шпальт підсердечь, мов святе, берегти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421115
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.04.2013
автор: kappa