Річечка бігла, наче срібло блискотіла.
У ній купало раннє сонце свої коси.
Трава у лузі піднімалась, зеленіла.
Вітрисько-брат співав, сушив їй сльози-роси.
В небі лазурному хмарини пропливали –
Такі густі, химерні, білі, як примари.
Немов би ватман на шматки дрібні порвали,
Й вгору закинули - на небосхилу нари.
Душа і тіло вдосталь сонечком намлілись.
Цього давно ждала, у весноньки просила.
Десь вдалині гірські хребти синіли, грілись.
І зовсім близько пташка соло виводила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420691
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 24.04.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)