розпатланими стеблами
квіти, мов діри, зяяли,
утворюючи по стінах таємні схеми,
засохлі кодування,
символи каяття.
ходять босі в білих сорочках
люди у грудях з безліччю колодязів
вичерпаних.
знічені і стишені амбіції-в ́язні
на лицях кожного, кожен посвячений
урочисто в свій вирок,
щовечора страчений.
в тих тихих засудженнях
грунти вицвіли розтином
по відходжених стопах
їхніх,
по змарнованих відстанях,
по сокровенному рубцями.
нічийні імена в іменах не вписані.
мов старці,
носять своє чужинство
за спинами,
і з ним пошморгану віру -
останнє, що не втратить значення.
вигорено зсередини
в тілах те, що нагою вірністю
і любов ́ю комусь охрещувало
шляхи та постелі.
вичікування пострілу
в шпиталі для одиноких.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420525
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.04.2013
автор: kappa