падав літак, рятувався хто-як -
хтось хрестився, хтось чпокав стюардесу.
пілоти забрали усі парашути,
я писав вірш, романтичний мудак,
про життєві й загробні маршрути.
я дивився з вікна і не бачив крила.
а утім, на 'кий біс на то треба?
нарешті все чітко, унизу океан,
і мало кому колись тут щастило.
та й літак - то не поїзд, не зірвеш стоп-кран.
якось довго до низу. нудно якось.
вірш дописав, ще кричить стюардеса
від актів любові передсмертного стресу.
і так вже не довго, хоч розслабся якось...
бо вже налітались, жертви прогресу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420264
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.04.2013
автор: Ярема Підпільний