Мені сьогодні поставили діагноз… Зневіра та розчарування в оточуючих. Звучить дивно, проте навіть такі хвороби можуть існувати у людських душах. Якщо перша хвороба тільки починає загострюватися, то друга - трансформувалася у хронічний стан. Жодні мутації почуттів не минають без ускладнень, які проявляють себе у сльозах, мовчанні та пустельних поглядах зіниць свого власника. Усі симптоми вдало пасують нині моїй душі, яка зрештою визнала, що переходить з категорії «біла ворона» у розділ «хворий». Мабуть першою ознакою на покращення душевного здоров’я є факт визнання того, що вірус таки вразив практично кожну клітину душі. Цікаво, чи є лікарі для душі?? Чи навчають десь зцілювати від болю, страху та зневіри?? І чи припустимо самолікування у таких випадках? Запитання.. Запитання.. А де ж відповіді?? Де вони?? Хто-небудь чує мій німий крик? Допоможіть!!!
У відповідь мовчання… Ніхто не зважується лікувати чужу душу, боячись потрапити у полон її болю, сприйняти все надто близько та співпереживати. Це не егоїзм і не страх підхопити вірус розчарувань. Все цілком закономірно, інколи не вистачає тепла, аби віддати частку турботи незнайомій людині чи навіть вислухати. Це називається життям та буденністю. Тому можливо варто спробувати самолікування? Напевне гірше не буде, а якщо з’являться ускладнення, то принаймні буде відомо, хто винен у цьому.
Припустимо, що семи днів буде достатньо, аби відчути покращення, або хоча б почати усміхатися. Отже тиждень….
День перший. Терапія віршами. Як виявилося є люди, які читають чужі душі між прочитаними рядками. Таких людей я називаю «світлими душами», вони не вимагають натомість аплодисментів, феєричного захвату. Їх руки випромінюють тепло, яке лишається у написаних рядках. Спокій, затишок панує у хвилини знайомства з віршованими рядками. Питання, які голками впиваються у мої думки, паралельно існують у їхніх душах, даючи можливість віднайти того, хто не належить до сірого натовпу.
День другий. Музика!!! Потоки, зливи та повені музики!!! Нехай вона гримить, вирує, трощить усе навколо своїми хвилями, тільки не зупинялася б!! Поринь у вир шалу, тримаючи за руку Фреді, який віднайшов спокій своєї душі. Відчуй ритм крові у венах, яка стрімкими потоками розливається, виходить з берегів артерій та капілярів, випускаючи на волю страх і сльози. Дихай музикою!!
День третій. Папір… Букви… Шелест… Це все книги. Тихенько присісти на підлозі у затишній компанії кави з печивом, тримаючи на колінах книгу. Німий співрозмовник душ, який відгукується багатоголоссям персонажів на кожен погляд, який крокує рядками. Тиша і діалог власної душі з емоціями автора… Це все, що потрібно на сьогодні, все решта лишається поза поглядом душі.
День четвертий. Відірватися від землі. Скажете неможливо?! Аж ніяк!! Підбори… Маленька дрібниця, яка дозволяє відчути свободу власних кроків, які розкидають свої крила, всотуючи легкість та невагомість власної душі. З кожним першим кроком відчувається біль, адже розкіш підборів підвладна не кожному. Проте частина шляху до бажаного одужання буде пройдена, тому варто спробувати позбутися страху та зробити крок у земну невагомість.
День п’ятий. Сонце і мовчання. Бувають моменти, коли хочеться говорити, викинути усі слова, що накопичилися у душі, перетворившись на мотлох і звільнити місце для нових роздумів. Але кожного разу зважуючись на таке генеральне прибирання душі, щоразу виникають сумніви, чи варто відправляти щось на смітник. А може варто ще лишити це, можливо знадобиться?? Знову вагання та сумніви!! Смітник! І все! Душа потребує простору від зайвих слів.
День шостий. День самотності у супроводі німих друзів. Скажете таких не існує, проте можу заперечити, вони поряд з нами, блукають вулицями, дивляться в наші очі, шукаючи в них співчуття та допомоги. А є ті, які сидіть на колінах, тихенько наспівуючи свою колискову. Вони гарні слухачі, ніколи не зрадять почутих секретів, не жалітимуть, не осудять, не залишать на самоті. Їм потрібна тільки турбота, а не те, скільки у вас грошей чи яку маєте роботу, вони чисті душі.
День сьомий. Знайти своє кольорове відображення у дзеркалі. Впродовж тижнів тільки тінь з великими сумними очима і тонкими анемічними пальцями тремтіла від сліз навпроти. Жодних емоцій, думок та фарб. Фарби та пензлик!! Відтінки усмішки, тони настрою, які змінюються від пастельних до імпресіоністичних і вибухають сюрреалістичними фінальними штрихами. Образ завершено!! Обличчя забуло, як то воно посміхатися. Важко, боляче, проте необхідно. Біль мине, забудеться, бруд змиється з душі, яка заграє веселковими фарбами.
Самолікування може бути шкідливими для здоров’я, проте не варто сприймати ці слова як догму. Варто спробувати, ризикнути і довести собі, що душа жива, дихає, в очікуванні на власне одужання. Сьогодні день перший.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420119
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.04.2013
автор: філософ