Зайчик по ліску стрибав.
Ліг, стомившись, задрімав.
Тут мисливець – як пить дать,
Зайця захотів піймать.
Толик з татом з лісу йшли,
В кошичках гриби несли.
Дивляться, неподалік
Зброю тягне чоловік.
Зараз він пальне вогнем,
А там зайчик під кущем.
Толик: «Тату, поможи,
Злого дядька прожени!»
Тато синові: «Ну, ну!
Зайця не дамо в біду».
А мисливцю: «Утікай,
Цього зайця не чіпай.
Хай маленький косоочко
Ще побігає в лісочку.
Заячу поїсть капусту,
Виросте великий, тлустий –
На добро, а не на лихо,
Згодом вибере зайчиху.
Тут мисливець: "Досить слів.
Зрозумів я, зрозумів.
В нього я стрілять не буду.
Вам завдячує хай, люди".
Поки слово кожен лив,
Зайця навіть слід простив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420066
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 21.04.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)