І все-таки чудний якийсь цей світ –
Святий тотем незаперечних істин,
А ви мене, думки, таку прийміть,
Таку як є: земну і недвоїсту.
Лишає день згасаючі сліди,
І непомітно йде собі у вічність.
А стежка, що вела у нікуди,
Зробилася мала, мікроскопічна.
Іду чи до вершин, чи до низин,
Присяду, щоби трохи відпочити,
Я відчуваю часу буйний плин
І знов встаю. Іду, бо треба жити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419987
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.04.2013
автор: Леся Shmigelska