Сонце…. Його так бракує душі та тілу, коли хочеться йти вузькими пильними дорогами, слухаючи рев машин, які пролітаючи повз, лишають тонку пелену пилу на зіницях. Втома… Весняна…. Втома четверга, коли чекаєш на п’ятницю і вже заздалегідь ненавидиш неділю, що підступно поступається місцем понеділку та черговому хаосу навколо. Втома…. Чергова тавтологія щоденної рутини та повторюваного ритму, який поволі забирає усі фарби зіниць. Тонкі штрихи слабкості, невпевненості та очікувань прорізаються тендітними зморшками на обличчі. Запилені душі проходили вздовж дороги, спостерігаючи за вітром, який грався з дитячими віями, колисав їх кучерики та тихенько посміхався. Знайомі картоні та цегляні коробки-будинки навколо змінювали одна одну, мружачи очі-вікна, які кліпали вологими від диму повіками. Сходи мчали вгору, лишаючи за плечима шум ліфту, який поволі, манірно плентався між поверхами. Поворот ключа і…..
Тиша…. Вона вкотре зустрічала мої очі, насмішкувато очікуючи на реакцію моєї душі. Ключі на полиці, чоботи у своєму куточку, повільні кроки до власного квадратика життя. Все…. Сьогодні хочу самотності, віршів того витонченого та елегантного знавця душ, який своїми словами пробуджує жагу до життя, нового подиху та сили боротися за індивідуальне виживання. Кожен з нас пише свою історію, добирає фарби, відтінки, які пасуватимуть душі. А моя мовчить…. Їй байдуже до оточуючих, вони перетворилися на бліді постаті, які з кожним днем стають прозорішими, ледь вловимими для ока, а тим більше для душі. Роками намагалася зберегти кольори своєї душі, боронячи їх від пекучих докорів, спопеляючих ненависних поглядів та стихійних потоків лестощів. Досить!!! Душа кричить, хрипить, підспівуючи холеричному Фреді, який заявляв, що хоче все і саме зараз. Я не хочу існувати в оточені улесливих, хитрих та самозакоханих душ. Від них віє холод, поряд з ними мої руки та серце вкриваються інеєм непорозумінь, зневаги та брехні. Досить!!! Хочу змити бруд сказаних брехливих слів, відчути чистоту власної шкіри. Пил на душі, полицях, книгах… Пора відчинити усі вікна, впустивши шалений вітер у легені та кімнати. Руки тягнулися до кватирки… Ще мить!! Прохолодно-теплий вітер роздирав легені сіро-зелених очей, а у вухах вкотре повторювалися ті слова…..
“Я тебе не віддам нікому!!! Ти будеш щаслива…Ти чуєш мене!! Скільки вже минуло днів, тижнів, відколи з’явилася наша мрія…. Бути щасливими!! Чуєш, примітивно, приземлено, проте по-справжньому щасливими, дивлячись в очі один одного. Згадай наші зустрічі, коли вперше відчув тепло твоїх долонь. Ми не повернемо прожитих емоцій, коли вперше перед очима було місто у шатах пошарпаної бруківки та кавово-шоколадних ароматів….. Перший сніг та осінні сльози парку…. Все стало історією, яка вже не оживе…..Її примари інколи оживатимуть у наших думках, спогадах…. А ті люди? Чому вони так мучать тебе?! Чим ти завинила перед ними?? Щастя!!! Де ти?? Де ти ховаєшся? У яких закутках тремтить твоя душа??”.
Тонка постать стояла загорнута у вуаль фіранок, тихі ридання хрипіли у горлі, руки затуляли уста, аби втримати крик, що грюкав у горлі. Втома… Безвихідь прожитих днів…. Де віднайти сили, аби підтримати душу, яка кричить, ридає десь там далеко?! Обережно тонка рука звільнилася від полону мережаних фіранок, зробила крок до полиці з книгами і поволі провела долонею по обличчю книг. Пил, відчуваючи приємний дотик шкіри, слідував за кожним порухом пальців, непомітно усміхаючись, що навіть такому непримітному гостю, приділили стільки уваги.
- Цікаво, а хто зітре пил з моєї душі…. Хто…..?
P.S. Я не претендую на те, щоб читачі лишали схвальні відгуки про мої твори....Просто пишу, аби не кричати вголос.... Цей твір є черговим прожитим днем мого життя...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419490
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.04.2013
автор: філософ