Задовго до народження Христа,
За п'ять тисячоліть старої ери
Вже українська велич проросла
І світу понесла свої поеми.
Ми від землі, орала, орача,
Жили без меж, кордонів, частоколів,
Для захисту виймали ми меча,
Дотримувались всіх людських устоїв.
І ми були завжди живим щитом,
Що захищав від знищення народи
І поле бою сіяли зерном
Як і на заході, так і на сході.
Ми цінимо людей і вільний труд
Саме життя і право на свободу,
А нас насильно заганяли в бруд,
Несли погибель нашому народу.
Та переважно у своїй судьбі
Всі ми злагоди шукали не завжди
І гинули в нерівній боротьбі,
Під тяготою між владної вражди.
Минуло стільки цих тисячоліть,
Та залишився в степових просторах
Наш споконвічний хліборобський зміст
І наша віра у своїх соборах.
Ми тут з початку, ми - широкий міст
На перехресті всіх цивілізацій
І піднімаємося в повний зріст,
З'єднуючи ці культури й нації.
І ми вбирали в себе краще все,
Що створювали люди цього світу,
Тож тільки вся громада збереже
Гуманність, справедливість і освіту.
Це наш політ в майбутнє, у нове
І наш взірець всій світовій спільноті:
Ми м'яко відторгаємо старе,
Як у житті так і в своїй роботі.
2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419299
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.04.2013
автор: Анатолій Сердечний