У мами жив гарненький котик Тюха.
Він смирним був, та тільки маму слухав.
Ходив хвостом, до ніг тулився мами.
Вона його любила теж без тями.
Поставить лапку на коліно й вушко
Сторожко нашорошить – а чи слушно
Забратися на руки, мов дитятко,
Що хоче в ніжних рученьках поспати.
Його й пускали. Хто б йому відмовив?
Він спав, під вуса сопучи від втоми.
Та сталася гірка така пригода…
Весною залетів нам до городу
Із лісу соловей. В саду зостався,
Щовечора співав, аж заливався.
І, поки кіт ганяв і бив баклуші,
Вмостився соловей собі на груші
Й зібрався вити у саду гніздечко.
Була ідея дуже недоречна.
Вночі наш кіт, мисливець не гостинний,
Піймав беззахисну малу пташину.
Ми зранку вийшли на німе подвір”я, -
Від солов”я лишилося лиш пір”я.
Так сумно. Жаль. Аж серце бідне плаче.
А кіт… Не винний злодій цей неначе.
Скакав за горобцями вихилясом.
Бо пташка для кота – всього лиш м”ясо…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419147
Рубрика: Байка
дата надходження 17.04.2013
автор: Ліоліна