До божевілля витончене "я"
ішло по вулиці старесенького Львова.
Лив дощ. "І справді, як з відра" -
подумав хтось з країни перехожих.
І різнокольорові парасольки,
що на мольберті малював художник
приховували так багато звичних слів,
таких, як "дякую" й таких, як "прошу".
І пахла кава звуком рідних кроків...
Три киці, що сиділи за вікном
раптом похнюпились - повз них
пробігла дівчина із від образ засмученим пальто.
І хтось у слід їй крикнув :"Зачекай!"
і задивидився хтось в зелені очі,
і хтось її так ніжно обійняв...
"Пробач мені " - їй шепотів художник.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419124
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.04.2013
автор: Марія Отин-Корецька