1.
Спасибі, мите, ти у мене є,
Або, хто знає – може, я у тебе.
Дошкульні хмари, наче прес-пап’є,
Мов заніміли на розмоклім небі.
Я все одно чекаю на блакить,
Як на любов давно колись чекала.
Височині також потрібна мить,
Хоча, мені здається, миті мало.
Блідими волосинками трави
Пройшов світанок майже півверсти,
Щоб на папері зупинитись віршем.
Зарожевіла днина у вікні,
Немов матусин мак на полотні,
І сонця стало ще на промінь більше.
2.
Лягла печаль тополі на плече,
Ніхто не скаже їй: «Іди додому».
І розчинялись в погляді очей
Сирі акорди блискавки та грому.
Казкова мить, і кращої нема,
Бо я її для себе змалювала.
Лиш гостра тінь блукаючих примар
На синій обрій всілася недбало.
Плететься полем стежки срібна нить.
Я не гойдаю тишу, хай не спить,
Бо вже вітри втомилися літати.
У кожну мить тобою дорожу,
Хай навіть день заляже за межу –
Моє кохання завжди буде святом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418938
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.04.2013
автор: Леся Shmigelska