пустотливі маленькі лошата біжать до води
заходять глибоко, каламутять свідомо воду..
алігатори поглинають, хапаючи їх, мов думки на льоту
і їхні душі, уже без нав"язливих тіл, здобувають свободу
мишенятя втікають у нірки свої:
цей світ завеликий,хоча люди кажуть занадто тісний.
цей світ, як обійми - солодко-терпкий
і з хижаками в заДУШливих закутках скрізь..
ти ввечері прийдеш до маленької хвіртки
але сам же забудеш чому ти прийшов
опівночі звідти на вулицю вибіжать діти
щоб убивати перехожих в собі
а ти ловитимеш їх, благатимеш припинити
і сльози твої будуть заливати спітнілі вуста..
діти будуть сміятися, й убивати в собі перестигле літо
кров звуком упалого яблука буде осідать, мов роса..
це все западе у твій мозок
ти поступово припинятимеш їсти
якийсь випадковий зупинить тебе і скаже утомлено: стій
- ти сто років втрачаєш, а це є всього лиш діти
вони хочуть помститись, не треба втручатись, нехай..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418642
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.04.2013
автор: Щоденники Вітру