1.
Хто я є в цьому світі лукавому?
Дні розлізлись, як плями на скатерті,
Накривається час порохнявою,
Стоячи на вітрах, мов на паперті.
Хто я – мить? На душі так розгублено,
І думки постулялися знічено.
А тумани над обрієм клубляться,
Пахне ніч догорілими свічами.
Хто я – тінь, що, немов неприкаяна,
В різні боки за сонцем мечеться?
На стіні одинокий маятник,
І в душі – його волі дещиця.
2.
Я не хочу лишатись пилюкою
В цьому світі стократ многоликому.
Дощ по вулицях сплячих грюкає,
То крадеться, мов злодій, тихо так.
Я не хочу спіткнутися в темряві
І в брехні, як в багнюці, знидіти.
Я не можу іти заземлено
І заземлене небо видіти.
Я не буду коритися нечисті, –
Від лукавого, Боже, ізбави нас!
Простягається до безконечності
Гріховодного шляху пліснявина.
3.
Я не хочу, не можу так... Хто я є?
День відміряний часу колінами,
І навколішки тінь замасковує
Збайдужілі думки пластилінові.
Навіть вітер і той стривожено
По дорогах немитих човгає,
Вже надії на мить перемножено,
Знов мовчанням запитую: «Хто я є?».
Доки треба в котлі тім варитися
Серед хамства, брехні і панічності?
Так хотілося б світлом розлитися
По нетлінних артеріях вічності...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418367
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.04.2013
автор: Леся Shmigelska