Кава випита...
Й слова залишись зайвими..
Ми поставили нове тавро на ночах оманливих,
Вони минають так швидко, наче вітер у волоссі твоїм,
Торкаюсь вустами міфу..
Ти вже звик до цієї тиші,
У моїх очах бачиш озера ті чисто-сині,
Що восени замальовує сірим життя...
Знову вкриває мене пелена, як павутиння,
Твоя-не-твоя..
Забуваюсь я часом, торкаючись твоїх долонь,
І сьогоднішня мить означає, що ми знову надпили вогонь...
І випалює кожну клітину, та й кожен Наш нерв...
це дароване Богом прокляття? Ні, лиш священне, дарунок з небес...
Серпень 2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418342
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 14.04.2013
автор: Demetris