Промінчик сонця доторкнувсь щоки.
Легенький вітер ворухнув волосся.
Метелик ніжний липне до руки.
Схиляється до ніг моїх колосся...
І я, щаслива, поле перейду,
Дивуючись красі благословенній,
Яку талановито й доладу
Придумав і створив природний геній...
Життєве поле важче перейти:
Назустріч – добрі, злі і... черстві люди.
Та все ж не страшно, бо зі мною - ти.
Ти поруч був, ти поруч є... і будеш!
Хай пестить вітер, промінь пригорта
Мою любов, найвищу в цілім світі!
Метелик ореолом хай літа,
І низько в ноги кланяється жито...
...Я не боюсь це повторити знов,
Вдивляючись в зустрічні мені лиця, -
Хай знають люди про мою любов!
(Хоч це – моя найбільша таємниця).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418218
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.04.2013
автор: Катерина Шульга