Так прагну я знов зазирнути в твої темно-сині, до чорного, очі,
Безмірні, як Всесвіт, здається, я навіть в них бачу мільярди далеких зірок,
Без зайвих я слів поринаю у космос назустріч усепоглинаючій ночі,
Та в ньому є й Сонця розпечений жар, та, мабуть, твоя це любов –
Така, що тепло віддає, коли обіймаєш і шарфом укутуєш ніжно;
Така, що захоплююсь нею, і шкода – не можу сама так любити;
Така, що про неї пишуть в книжках і натхненні присвячують вірші;
Така, що живе у серцях і крізь сльози нас змушує жити…
І хочеться знову, як завше, на с́обі відчути могутню силу кохання,
Яка, ніби вітер у спеку, окрилить мене і сліпу подарує надію,
Так прагну я знову піддатись любові такому всевладдю
Принадному, адже поглинута ним буваю я зовсім щаслива.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418188
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.04.2013
автор: Анастасія Калатур