Мене переслідує твій нав’язливий образ,
Ти з’являєшся, щойно я починаю старатись,
І на ім’я мене кличе твій оксамитовий голос,
Він манить мене… І я мушу назад повертатись,
Щоб забутись у цю блаженну мить насолоди,
Коли, уявляю, ти пестиш моє чудесне волосся,
Щоб не чути мені набутих болю й тривоги,
Що так скоро сьогодні зазнать мені довелося.
Так не хочу я повертатись в мінливу реальність,
Адже тут лиш кохана й щасливо закохана. Втім,
Варто іноді з завжди прекрасних марень вертатись,
Щоб пережити падіння і йти до незд́ійснених мрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418128
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.04.2013
автор: Анастасія Калатур