закриваю ставні.
пройнялася літньою дачею,
як це буває – до сліз.
стільки вже гамору, стільки...
від пилюки приїжджих.
горстка слів - і смерть, друже.
сиджу на валізах.
мовчання перед від ́їздом.
мовчання росте з мене
плющем.
залишу свого Кусаку вкотре
тут. і веранду
вмощену блиском-барвінком.
і вікна, котрі заливали щастям,
коли діти плескали в долоні,
сміялися «Льоля, Льоля», в сукенках
барвистих
квіти топтали, безхмарні.
а як же приручені, друже?
Кусаки на літніх дачах,
яких ми лишаємо, ей?
осінь збере все докупи,
як дорожні пакунки.
прибере із веранд парусини,
і вслід моїм крокам помости
заскриплять ненависно прокльони.
я заркиваю ставні.
просто не всилі зостатись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418001
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.04.2013
автор: kappa