Між іншим вже весна. Та не в душі - в природі -
Нарешті ти прийшов, брудний і спраглий квітень!
Через вікно живу, всміхаюсь при нагоді,
життя не так іде, і ніде правди діти!
За лампами вночі не бачу де ти ходиш,
можливо на подушці, зім'ятім покривалі
лежить твоє єство, та душу так не зловиш.
І як пече сльоза на новорваній рані.
Я тільки посміхнусь. Погладжу сильні плечі.
і весь свій біль напам'ять повторю в кулачок.
Бо мовчки якось легше, і зовсім "недоречно"
отак афішувати - "впіймалась на гачок".
Коли зовсІм до крові царапаєш кордонність,
так неохоче сльози горохом опадають,
нехотячи страждання знимкуються в свідомість,
а ще так страшно мабуть, що в тебе їх немає...
Між нами вже стіна. А у природі квітень -
і небо пахне синьо, вільніше, запашніше!
Життя не так з тобою - аби лиш просто жити -
зів'яли крила, мабуть, від цього ще страшніше....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417962
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.04.2013
автор: тепла осінь