з моїх найщиріших – стояння подертих беріз,
перегризені зайцями горла ридають щоранку
повінню битих колін, що ламали їх діти,
хрускотом дерева тріпнувши зтишений ліс,
суччя складають лісничі під стріхи домівок,
і те лихо скривавлює стіни їм, вікна стуляє
як крильця блідої метілі в посмертний гербарій,
а я, мов близнюк, відчуваю беріз завивання,
в мені чорний шепіт обіцянки ліпить із гіпсу,
гіпсом згортає всі тріщини в купу мовчання,
брудною водою кору пересвячує в шкіру
і шкіру в кору, зализує втиснені цвяхи,
на яких повисають шпаківні з обличчями злими,
то, може, й вони проклинали мої найщиріші,
коли їх птахи виїдали собі до сніданку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417729
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.04.2013
автор: kappa