А ти знаєш, як іноді мені хочеться кричати? Кричати так, щоб кожна клітиночка в мені вибухнула, щоб те рідке місиво, що тече по моїх артеріях закипіло! Щоб повітря стрепенулося і вдарило по мені теплою хвилею! Кричати так, щоб зігнати з неба місяць! Так, щоб ти, будучи у найвіддаленішому куточку своєї байдужості, відчув мій несамовитий крик. Вдихнути повні легені, ніби я зробила це востаннє, і випустити з криком весь свій біль! Хочеться кричати так, щоб всі течії цього анемічного світу змінили напрямок свого руху… Так, щоб птахи більше ніколи не повернулися в цю сіру весну! Мені потрібно закричати, бо лише крик здатний висловити всю мою безпорадність. Хочеться закричати, а згодом повільно перейти на шепіт, бо лише він здатний висловити всю мою ніжність…Ти, напевно, скажеш, що я зійшла з глузду. Дарма! Адже я просто відчуваю, а те, що квапливими кроками іде від мого серця, дуже важко спинити…
Хочу бачити в твоїх очах себе. Хочу дихати з тобою одним повітрям. Хочу відчувати твій теплий дотик. Хочу втікати з тобою від всього світу і в тій далекій невагомості просто тримати тебе за руку. Хочу…Так багато цього «хочу» що аж становиться нудно. І саме це «хочу» звучить якось надто пафосно та піднесено. Але тобі я буду вимовляти його дуже інтимно, вкладаючи в це маленьке слово всю свою сутність. Буду промовляти тихо та некваплячись. І наврядче це моє знахабніле «хочу» щось змінить у твоєму глянцевому світі. І день за днем моє нестримне «хочу» затуляється мармуровим «потрібно»: потрібно бути стриманою, не потрібно бути нав`язливою…Якісь дивні штампи постійно ставлять мене в рамки.
Щось космічно чуттєве відбувається в мені, коли ти поруч. Ти проводиш розряд току по моїй руці. І він логічно пішов би в землю, проте я вже не належу цій землі. Я-щось середнє між просто відчуттями та матерією. І мені, чорт забирай, подобається це відчуття! Мій внутрішній голос б`є по барабанних перетинках і намагається мене оглушити. Кожному потрібне щось своє, на чому він міг би зациклитись. В кожного свій рай і своє пекло.
А ти- це суміш раю і пекла. Ти- це той отруйний коктейль, котрий збив всі мої внутрішні пристрої. Було б вірно звернутись до лікаря, проте я боюсь і він не в змозі мені допомогти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417616
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.04.2013
автор: Анастасія Васильчук