в тугі косички їй заплела бездоріжжя,
та так, що знаки застирчали в різні боки,
і смуг асфальту навміщав волосся колір,
стрічки обвили пасма пілігримством.
сипнула згубленість строкатим ластовинням,
звела безодні в очі глибоченні,
усіх шукань відверті аберації
поклала до зіниць, і ніс – кирпатістю
не обділила, шкіру вщент відвітрила,
сукенку відсвятила їй узбіччями,
від протирічь ессенції прокиснені
порозсувала по колінах, ліктях, киснями
перетомила дві її вдихальниці,
на пальцях зцілувала нігті квітами,
в плечах поміж крихкої непокірності
пристиглих відстаней і стоптаних грунтів
протаврувала все рисунками кутів
глухих і тих, що слухачами позостались,
оточення збайдужене згорнула
в сандалі з шкіряними ремінцями,
перепилючені дорогою, доконані
сигналами чужих туристів -вигнанців,
уста торкнула маком переспілим,
задиханим превільним вітром степу,
відшепотіла від усіх наземних бід.
від лих усіх за неї відмолилась.
тепер вона останнє обіцяння –
лишитись назавжди мені живою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416889
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2013
автор: kappa