Зупиняється час, серця міниться такт -
Знову ти всю свідомість полониш...
А не хочу в полон, ми щось робим не так...
Не тримай, відпусти! Що ж ти робиш?
Відганяю думки, що снують сіть-печаль.
Розвіваю страждання і муки,
Та життя запинає незрима вуаль...
Я ж... до тебе простягую руки.
Ну зроби перший крок (не до мене, а вбік),
Обмини ж бо шалену стихію.
Не впадай в почуттів цей нестримний потік.
Зроби те, чого я не зумію.
Прикликаю твій розум і мудрість твою:
Схаменися на висновку певнім,
Щоб ми вдвох за небачену дурість свою
У вогні не горіли пекельнім!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416855
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2013
автор: Катерина Шульга