знаю, що старе, але все ж поділюся
Чому, життя, даєш ти нам нещастя?
Для нього завше є мільйон причин,
Що спонукають серце хворе класти
На розтерзання кішок та вовків.
Ми прокидаємося кожен ранок
І віримо: життя – прекрасний сон.
А ввечері, як завжди, наостанок,
Дощі зі сліз і жалісних розмов.
Це зупинити просто неможливо,
Та й нащо нам дивитись в новий світ?
Ми всі прожити хочемо щасливо,
Пізнати ще немало довгих літ.
І час цього не може зупинити,
Бо лічить він години день-у-день.
Життя легенько не дає прожити,
Та ми завжди співаємо пісень.
2005
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416191
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 06.04.2013
автор: Митрик Безкровний