Зійдуть із траси пристойного їхні думки,
Загубляться, знавши дорогу й дивившись на мапу.
Коли вона всю свою силу збере в кулаки
І ніжно, мов відданим звірем «подасть йому лапу»…
Візьме таксі, аби їхати просто кудись,
Дивитись в вікно й чути запах крізь нього сосновий.
Перетне всі міста, мегаполіси й вісі абсцис,
Щоб його не знайти і знаходити знову і знову.
Щоб його забувати, як вранці кошмари нічні.
Забувати, як пісні слова, в душу входи і виходи…
І повільно вмирати, задихатись в німій маячні,
Коли він обнімає за талію, тоншу нікуди…
І коли відпускає у небо своїх журавлів
Й жовтуватих синиць приручає від усмішки ямками…
Вона зробить усе,щоб про неї він не пожалів,
а він собі мріє:вона радує його сніданками…
зійде із траси можливого лиш момент….
Погляди «крізь» швидко втомляться першими шпальтами….
Відстань стрибала із даху й розбилась вщент –
Він їхав до неї мокрими з тиждень асфальтами….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416073
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.04.2013
автор: Настуся