За В.Набоковим.
То з поля в тінь, то між каміння
бринів струмків нестримний плин.
У маячні в"юнких обіймів
байраки веснами цвіли...
Це було в пору неоліту.
Дикун іще напівнімий,
безкрилий, але зором світлий,
кошлатий, легкий і прямий
помітив, пораючись з луком,
в розкрилля влучивши орла,
з яким густим, солодким звуком
звільняється його стріла.
Забуті оленя квапливість,
вогневий тигра оксамит...
Блаженно слухав звуки дивні
недосконалої струни.
Її розтягуючи різко,
він зачудовано пускав.
Із тіні в блиск, у тінь із блиску
струмочок іскри розплескав.
Дзвін тятиви, пружний, високий,
нагадував його душі
жіночий сміх, дражливий поклик
в печері дальній і чужій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416064
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.04.2013
автор: Славомир