Як тихо надворі,
лиш чуть скрипаля -
цвірінькає сумно,
на долю наріка.
А я його слухаю
та й в сон поринаю.
І теж розумію,
що долі не знаю.
Дивлюся на зорі,
як ковдра, вкривають.
А я тільки думки
докупи збираю.
Так, я є щаслива.
У мене все добре.
Це поки у серці
є віра глибока.
Людині призначено
жити, страждати.
І кожен вирішує
приймати чи здатись.
А я не здаюся-
живу і надіюсь.
І ось моя думка-
оце і є щасливість!
літо,2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415648
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.04.2013
автор: Светлана Буй