Холодно. Дощ краплями обмиває вікно,
він поряд лиш в фотоальбомі...
На першій сторінці фотокартка його
на фоні колишнього дому.
Гірке в душі почуття
іще раз ворушить минуле
написане на аркуші його імя
божились бути разом, та доля обманула.
Трусится від літ рука
і потекли з очей солоні сльози
в альбомі вічно його постать жива
та лиш обняти він більше не зможе.
А тут неначе було вчора
у памяті блукає згадка про Канари
романтичні вечори на дворі
медаль з 1-ше місце як найкраща пара.
Тобою так гордився, кохав і ти кохала
доказував любов сотні раз на годину
віддав за неї душу, і вона б віддала
хотіла так із ним родину.
У чому суть життя?
в ненависті, любові, добрі, смерті
чекає всіх нас небуття
як не старався двері хтось підперти.
Світ є милий є жорстокий
є добре є погане
радіють плачуть очі
та краще не настане.
Та так жахливо хочется
бачити живим, вчепитися обійняти
а дощ сльозою по віконцю котится
й не може сонечко хмаринку подолати.
На цій сторінці фото особливе
трішки сьмішне, у двох на слоненяті
після цього маля ходило криво
віддячило його ротом у салаті.
Ці дні що разу дарували безліч щастя
купалась ласощами, від щастя літала
не знала що доля може так вкрасти
ні на метр його то не відпускала.
Нема його, наступне фото є найкраще
просиш в Бога час на зад вернути
самі йти в перед, це важче
хоч би голос раз б його почути...
Ніхто не знав що він покине
що світ тепер цей не для нього
тепер росте над ним калина
не зробить кроку до порогу.
6 травня 2008 року...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414936
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.04.2013
автор: Ель Демір