Душа перебинтована віршем.
Тоді чому так досі кровоточить?
Підкладена тоненьким олівцем,
Чому вона ще й лікаря знов просить?
Хіба я не спиню сама цю кров?
Хіба ці рани я не погоіла?
Я піднесу поклони з молитов.
Сама не зможу,як би не хотіла.
Господь мені погоіть і простить,
Що так його щоденно я гнівила.
Що забувала світ увесь любить,
І що за інших мало я просила.
Що не молилась я за ворогів,
Що бідним я лиш милостиню дала.
Бо Бог зробити мудрою хотів,
А я його уроки прогуляла.
Що він мені можливості давав,
А я просила:все та ще й одразу.
Він біль до мого серденька приклав,
Щоб вчилася прощати всім образу.
Що не корилась волі я завжди,
Що не завжди я дякувала щиро.
Що не просила:ближнього люби,
Не завжди посміхалася я щиро.
Пробачте мене друзі Ви за все,
Бо зараз більше мудрості я вчуся.
Ісус так тяжко хрест тепер несе,
А я за нього навіть не молюся.
Дорога хресна,терен на чолі,
А вороги його так бичували.
І на Голгофі розпинали ті,
Що злобу в своіх душах лише мали.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414792
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.04.2013
автор: Відочка Вансель