Баба Валя поспішає автобусом в місто.
Парко в транспорті, як в бані, та ще й дуже тісно.
Їде в гості до онуки, везе передачу,
Зайвий раз дівча рідненьке хочеться побачить.
На зупинці стріла бабцю довгонога краля,
Й веселенько, як в дитинстві, загукала: «Валя!».
Не образилась старенька - подружка все ж краще,
Ніж лишитись без уваги, геть напризволяще.
У квартирі розморило після підвечірку,
Йдуть розмови під цукерку і смачну наливку.
Внучка тисне в телефоні кнопки на екрані
Фотокартки з іменин - свято в ресторані.
Подарунки, торт, ведучий.. -це що за хлопчина?
Вуха заячі на лобі і голенька спина!
І труси не як у діда, а рожеві в цятку,
За резинку, що то пхають? Квітку чи десятку?
Сто питань бабуся Валя тараторить р’яно,
Устигає милуватись чоловічим станом.
- Це дарунок мені, бабцю, подружки зробили,
Стриптизер, щоб мене тішив, вони заплатили.
***
Бабця швидко зазбиралась: - Ходім, ще не пізно!
Зайдемо до магазину спідньої білизни,
Обновити гардероб необхідно діду,
Щоб на старості потішив подружок-сусідок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414740
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.04.2013
автор: Любов Чернуха