Гілки одиноких дерев.
Мов розкинуті руки ще
живого потопельника.
Дорога як згорнутий шляховказ.
Покажи мені мою власну душу.
Просто лиш тобі я відчиню.
Лиш тобі майорять сонні двері,
голодні вікна моєї душі.
Дорога пристелена червоним килимом.
я його загорну в куток жінок - ночей.
Ти не Агамемнон.
Кров'яний шлях не розкину тобі.
Я лиш дивитимусь, як ти спиш.
Зав'язуватиму тепло в твої дитинні
видіння,
Зрощуватиму твоє самодерево.
Тільки ж ти прийди.
Прийди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414430
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.03.2013
автор: Олена Ганько