Якось зранку в поле вийшла
Курка погуляти –
На сонечко подивитись,
Їжі пошукати.
Тільки щось знайшла в травиці,
Дзьобик свій відкрила,
Як з’явилася лисиця,
За горло вхопила.
- То вже кінець мені буде?! –
Курка загорлала.
- Я ж іще, лисичко люба,
Та і не снідала.
Вдома ждуть мене курчата –
Пухкенькі клубочки.
Я їм і за маму, й тата –
І синам, і дочкам.
Випустила курку лиска:
- Кажеш, маєш діти?
Маю й я, то може будем
Сім’ями дружити?
- Буду тільки рада тому –
Дружбою твоєю.
- То веди мене додому,
Познайом з сім’єю.
Сполошилась курка сіра:
- Що воно робити?
Як приведу в хату звіра,
Згину я і діти.
Та й згадала, що капкан є
В саду, біля хати.
Ставив ще торік господар,
Щоб тхора злапати.
- Поведу я рудохвосту
Городом до саду.
Попаде лисиця просто
В тхорячу засаду.
Вголос мовила:
- Ходімо, дорога лисице,
Є гостинці в мене в сховку,
Прийму, як годиться.
От пішли вони городцем
Та до зелен-саду.
Курка піднялась, лисиця
Попала в засаду.
- Ой-ой! Згинути я можу!
Ой! Рятуй, благаю!
- Чим же я тобі поможу?
Сил таких не маю.
Зате встигла зрозуміти,
Не скінчивши й школи:
Лиси із курми дружити
Не будуть ніколи!
Серпень, 2011 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414337
Рубрика: Байка
дата надходження 31.03.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)