Ти на трохи. Знаю. Повернися…
З простирадла аромат вдихаю.
Я тут мало вже не помираю –
І кажу собі: «Нууу…схаменися!»
Зім’ята й така холодна постіль.
Ми на ній зливалися тілами.
Одне в одного себе переливали,
І востаннє ранком. Десь о шостій.
Пам’ятаю твій повільний поспіх.
І валізу, що складала вранці.
Ми сім’я і пристрасні коханці.
Хоч без штампів. І приходиш «в гості».
Краще б ти сьогодні ще поспала.
Чи хоча би на літак спізнилась.
І сьогодні так не метушилась,
І від мене поки не тікала.
Я сумую, моя люба. Надто.
Ти забула щось таки, як завжди.
На вустах ще присмак від помади…
Повернися. Ти моє infanto.
І нічого проти я не мовив,
Лиш змовчав й собі себе залишив.
І тепер зі мною німа тиша.
Я її собі майже замовив.
Говорив би ще: «Йди, пригорнися».
І рукою гладив по волоссю.
І ховав під ковдру змерзлу й босу…
Ти на трохи. Знаю. Повернися…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413906
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.03.2013
автор: Марія Дачковська