Вона прийшла ніби із сну, з туману... Вона була у моєму ліжку, слухала звуки старої ліри, а я пригощав її вином. Висока, з гарним, довгим русявим волоссям. Здавалося батько її був варягом, що колись знайшов собі жінку, дружину, партнерку десь тут на Русі і вони, поєднавшись в істинному шлюбі, привели в наш світ цю дивовижну істоту - високу, міцну та водночас ніжну,витончену і вразливу... Ми довго розмовляли на всі можливі теми, здавалося я знав її завжди, а вона знала чого я хочу почути від неї. Все це тривало майже до світанку... При перших променях Нового Сонця вона взяла мене за руку, ніжно поцілувала і ми вийшли з нею дверима, яких ніколи не було в моїй кімнаті... Я досі не можу зрозуміти, чому її завжди зображають блідою, холодною, злою та ще й з косою? Вона не така... Вона не така.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413847
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.03.2013
автор: Іво Каценбук