[i][b][color="#5a7d09"]Запа́ли в серце спомини дитинства:
цупкий сувій льняного полотна,
турбота в ньому, й праця материнська,
й сльоза гаряча неньки не одна.
Сувій, мов долю, розстелю у стежку
на удаїську світа́нкову росу,
на ньому витчу сонячну мережку,
а потім в рідну хату занесу.
П р и с п і в :
Мій Удаю, твої густі заплави
і в солов'їнім щебеті гаї,
в моїй ви думці, та не для забави – ﴿ 2 р.
шаліють в серці спо́мини мої.. ﴿ 2 р.
П р о г р а в а н н я .
Давно живу я в сонячній столиці,
квартиру маю, дачу і сім'ю...
Бракує лиш із Удаю водиці –
терпку сльозу свого дитинства п'ю.
О Боже мій! Візьми усе до себе
й мою гірку, немов полин, печаль:
мені в житті нічого вже не треба –
дай Удай мій, де тиха, рідна даль...[/color][/b]
П р и с п і в .
П р о г р а в а н н я .
17.11.2000 - 03.06.2022[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413838
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.03.2013
автор: Олекса Удайко