Понад річку, попід верхоплути
я завжди в дитинство повертав.
[i]Мамо-тату![/i] – може й досі чути,
як я їх, радіючи, гукав.
Здалеку, із міста – попід клуню,
подумки відмотуючи час,
повторяв я: [i]«Матінко… Татуню…,
як на світі холодно без вас».[/i]
З-поза лісу, через кладку, звично
все додому нібито біжу.
Та нікого – [i]мамо...,[/i] – не покличу,
і нікому
–[i] тату...,[/i] –
не скажу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413488
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.03.2013
автор: I.Teрен