Я щодня зазираю у небо
і зі скрипом відсовую хмари.
Це ж була молодою, як Геба,
а лишились від мене примари.
Це ж бо громи і блискавиці
все клянуть, що за тебе молю.
Серце в мене - міцніше від криці,
загартоване тихим "люблю".
Запорошене антиніжністю,
заворожене інеєм снів,
бо була полохлива в неспішності
і не мовила вічних тих слів.
І на мертвій душі у паланні
поскладались, як руни, вени.
Я, як завжди, прийду на світанні
відмикати самотнє небо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413455
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.03.2013
автор: Likera