Я помолитись знов забув
За душ затурканих спасіння
Не вистачає ще терпіння
І волі, щоб спасенним буть.
Бо тільки у важкі часи
Я згадую, що забуваю,
І Господа свого благаю:
Раба заблудлого, спаси !
Прости йому, що він грішив,
Прости, що суєта заїла.
І, що набрав він стільки діла,
Що богу дня не залишив.
Що часом на людське добро,
Добром не скрізь відповідає,
І інколи ще забуває
Убогим віднайти тепло.
Що злість в нім може ще рости,
І заздрить часом він багатшим.
Що рветься він, щоб жити краще,
Мій любий Господи, прости !
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413105
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 27.03.2013
автор: Мірошник Володимир