Ранок не стане свідком наших обіймів.
Сни не сплетуться у вузлик сп’янілих картин.
Не знаю, чи ми одне одному так необхідні,
Та я почуваюсь сама, парус мов без вітрил:
Я гублюсь в глибинному морі блакитного світу.
Аж тут розумію: тону у безмежжі очей.
Не хочу кричати «рятуйте». Ніхто й не помітить,
Вже зіткано павутиння підступних ночей.
До нього ми й втрапили. Марно шукати вже винних.
Хоч разом в одних ми тенетах, але, поміж тим,
Ранок не стане свідком наших обіймів,
Сни не сплетуться у вузлик сп’янілих картин.
13.03.12
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413024
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.03.2013
автор: Маруся Корольова