"...О четвертій годині ми підемо до місцевої книгарні, де дванадцять приятелів своїми аплодисментами супроводять його вірші..."
З авторського перекладу "Дюни в Уотермилі" Венцлова Томаса.
Сосни плакали й співали,
чи підспівували морю,
сонце сльози випивало,
покохавшись з раннім бризом.
У піску солоні бризки
запліднили прибалтійство,
породивши Жямайтію.
Поховалися у дюнах
до пори соснові сльози.
Незворушливий Нямунас
лоскотав тим соснам ноги,
а по ночах жовторогий,
як по росах небо зрідне,
розсипав по хвилях срібло.
Що це? Кольори симфоній?
віртуальність співу фарби,
королі, свічки, долоні...
Нерозгаданий Чурльоніс,
переплетення гармоній,
співомовна бурштиновість
безотвітної любові.
Час кору з тих сосен злущив,
розрівняв пісок над ними,
золотаву жовтизну ще
встигло сонячне проміння
в полотно меланхолійне
вмалювати і лишило
дозрівати горошини.
Просипаючись крізь пальці,
віковічну таємницю
шепотів пісок прибалтський,
про кохання моря й сосен.
Потім золотаві роси
скочувалися з долоні
поперек по руслу долі.
По якій котитись далі?
Розділилося те русло...
Про які дороги дальні
магія зірок мовчала?
Про човен біля причалу,
збитого з канадських сосен,
про чужих кленовість осен...
Між Лонг-Айленду каміння
не просієш бурштиновість,
хмарочос - не Гедимінас.
І Флоридна спеки хтивість-
це не Паланги цнотливість.
Переклеяна усмішка -
як медовості надлишок.
Лиш оазою в пустелі -
ця книгарня. І дванадцять,
як апостоли із келій,
п"ють долонями з джерела
ностальгії п"яні зерна.
Ніч і пляшка...Як удома!
Labos naktias, пане Томас!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412080
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.03.2013
автор: Славомир