Я вже зиму пров́ела думками.
Помахала рукою їй в слід.
А вона повернулась, снігами
Стала гратись, мов нитками кіт.
Накрутила снігів багатенно,
Сплела їх – вся земля в килим́ах,
І регоче, немов навіжена –
Є ще сила в її кулаках!
Ну, а березень – хлопець скромненький,
Не зумів дати відсіч зимі.
Став у дудочку грати тоненьку,
Сонце звати на поміч собі.
До обіду трубив в дудку-лійку.
Сонце вийшло, пустило тепло.
Не втекла однак біла злодійка,
Хоч їй щоки воно обпекло.
Руки в боки заклала пихата,
В землю посохом – наче чумна.
Курява здійнялася завзята,
І мороз знов отримав права.
Снігурі засміялись на вишні,
Вітер в кронах дерев загудів.
Ну, а березень знітився й тишком
На хмарині у Крим полетів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411740
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 23.03.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)