Присвячено колезі по роботі Жанні Сорокіній
Вічна пам'ять…
«Статистика говорит о том, что за последние 100 лет по уровню заболеваемости и смертности в мире онкопатология переместилась с десятого места на второе, уступая лишь болезням сердечно-сосудистой системы. По данным ВОЗ, каждый год вновь заболевают 10 млн человек. Украина на втором месте в Европе по темпам распространения рака.»…(інформація з сайту «Инициативная группа имени Даши Евдокимовой "Дар Янгола").
…Все було б набагато простіше, якщо б я їхала на цю базу відпочинку не одна… І навіщо??? Прочитала оголошення про набір волонтерів на посаду педагога – аніматора - і в дорогу. Квитки на потяг…Станція Сколе…Білий бус… Не зовсім адекватна жінка, яка назвала себе директором відпочинкового комплексу…і я – 18 річна….ні, 19 річна студентка з наївними поглядами на життя…Якась частинка мене відчувала (це не зовсім та частина, про яку ви щойно подумали, але…), що буде доволі весело…
Коли я приїхала на територію закладу, мене охопив жах…Я в лісі, навколо гори і, що найстрашніше, дороги назад я не пам’ятаю…Мене зустріла якась «жіночка», якій чомусь відразу ж захотілося мене нагодувати, Загалом, ця ідея мені сподобалася, так - як їхала я довгенько…Досі пригадую червоний борщ та свіжий білий хліб…Я обідала сама… Потім та ж пані усміхнено, з такою дитячою наївністю розповіла про специфіку моєї роботи, куди входило не тільки догляд за дітьми, а й…не повірите…прибирання номерів, миття посуди, збирання окурків -і все це, звичайно поки що, безкоштовно… На диво – я погодилася…Цю приємну тітоньку звати Жанна, вона адміністратор, любить тварин, людей, природу…От тільки зачіска мені не сподобалася, майже «під нуль»…і хустинки її різні…Та, про це пізніше…
За два роки мого перебування і постійного переїзду «Тернопіль – Сколе», багато що змінилося…Життя налагодилося, в тому комплексі я почала працювати барменом – офіціантом, за нормальну зарплату….Я здружилася з персоналом, звісно іноді були деякі баталії, але, згодом, найкращою подругою для мене стала Жанна, хоча різниця у віці 20 з гаком років…Жанна завжди у всьому підтримувала, радила…і волосся своє трішки відростила, навіть у маленький хвостик влізалося…Як виявилося, причина такої зачіски – рак…
Попри все, вона жила, надіялася, лікувалася, і намагалася всім допомогти… Коли їй стало зле…А на Жанни робоче місце прийшла «Свєта», так ми її називали, нам було не солодко, і я подзвонила до лікарні з питаннями: «Коли ви вже повернетеся?». Жанна відповіла: «Ребенок, держись. Скоро буду. Отправим Светку назад». Я зраділа і чекала цього моменту… Був грудень…Напередодні нового року. Всі з нетерпінням говорили про повернення Жанни, а також про народження її онучки чи онука…
Через місяць - тривожний дзвінок, Жанна на 45 році життя – померла в лікарні, переживши безліч хімій та операцій…
Минув місяць після смерті, я зайшла на свій сайт, де дуже давно не була. Одне повідомлення: «Катерина !!!!!!!! Поздравляю , желаю . чтобы твои ангелочки оберегали тебя от всех невзгод и несли тебе удачу и любовь !!! Будь счастлива !!!Цёмик !!», написано, ще 7 грудня…а вже лютий…Я відповіла…тільки там, де вона зараз, повідомлень не читають.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411674
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.03.2013
автор: Екатерина Сорокина