Елегія

О  жінко,
                                                                                     твоя  віра  велика,  —  
                                                                                             нехай  буде  тобі,  
                                                                                                             як  ти  хочеш.

                                                                                         Новий  завіт.  Книга  псалмів.  
                                                                                 Свята  Євангеліє  від  Св.  Матвія.  15.28

                         Володарко  урвищ  і  гір,
           чорних  пустищ  Донецького  кряжу,  
Кварцитових  сховищ  і  скель  герцинідів
                 з-під  Скіфської  глиби-плити,  
     Ти  збуджуєш  степ,  і  вітри
                 гобелени  з  троянд  для  закоханих  в'яжуть,  
       І  стелять  алеї  надій  із  них
                 та  розсипи  мрій  з  висоти.  
       Туга  невтолимих  бажань,
                 біль  землі,  плач  жіночої  плоті,  
       Чаяться  в  душі  від  праматері,
                 торкають  чутливо  від  сонця  жагучі  уста,  
         Тепло  твоє  щире  вмить  гріє
                 серця,  що  журливо-самотні,  
         А  потім  любов'ю-коханням
                 у  простір  безмежний  незримо  зліта.
                             Невпізнана,  ходиш  красунею,
                 сповнена  радості,  ласки  і  щастя,  
         Іскряться  у  царстві  твоїм
                 і  зоря,  і  глибинний  базальт,  
         Прикраси  твої,  капелюшки
                 і  плаття,  і  коси  прозоро-квітчасті,  
         Витають  у  золоті  трав,
                 між  бетоном  будівель,  у  вікнах  кімнат.

                             На  Різдво,  в  усі  свята  Господні,
                                       стоїш  з  покаянням  у  храмі,  де  вічні  святині,  
                             Несеш  в  благодаті  апостолам  хліб  і  сльозами
                                       сповиту  тремку  вифліємську  парчу,  
                             За  мертвих,  живих,  за  сестер  і  братів,
                                       що  загинули  в  світі,  невинні,  
                             Ти  просиш  прощення  у  Бога
                                       і  ставиш  натхненно,  як  серце,  горящу  свічу.

                             Коли  ж  закипає  земля  від  образ
                                       чи  з  людської  біди  у  нічному  сутінку  
                             Й  на  очі  всіх  селищ  і  міст
                                       з  хмар  спадає  завіса  байдужості  й  сну,  
                             Ти  йдеш  в  не  затишну  свою,
                                       не  відому  нікому  далеку  домівку  
                             І  руки  здіймаєш  до  неба  —  в  краю.
                                                                                             що  залишив  тебе,
                                       як  здається,  в  печалі  —  навіки  одну.

                             Ніхто  не  торкнеться  з  любов'ю
                                       до  рук  твоїх  лагідних,  матінко  мила,  
                             Дитя  не  всміхнеться  твоє  і  не  щезне
                                       у  грудях  майбутньої  немощі  жах,  
                             Як  лебідь  з  озер  степових,  за  Дінцем,
                                       що  розбив  собі  серце  і  крила,  
                             На  камінь  впадеш  ти,  і  пам'ять  про  тебе
                                       розвіють  вітри  в  полинах.  
                             Але  ти  підеш  до  кінця...

                               Так  навчав  колись  вчитель  —
                       твій  дід,  на  багнетах  у  смерть  розіп'ятий.  
           "Твоя  Батьківщина,  —  казав,  —  це  і  гори,
                     і  степ,  і  безмежного  неба  гостинне
                                                                             й  розкішне  шатро..."
           Чекають  тебе  мужні  люди,  величні
                       й  душою  багаті,  
               Що  вірять  в  красу  й  щиросердість,
                       і  чисте  криштально  та  вічне  добро...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411548
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.03.2013
автор: dercul